Відходить літо

серпня 28, 2017 Unknown 0 Comments

Вже літо задрімало у покосах

останніх, терпко пахнучих отав...

У гострій осоці холоне став,

Плакучим івам миє довгі коси.

Багряний лист із ясена зліта -

то осінь шле найпершу телеграму:

"Чекайте, я уже не за горами!"

Тож спалахне пожежа золота -

і в ній згорять дзвінкі утіхи літа...

А серце просить: "Осене, зажди,

своїм приходом землю не смути!" -

Але її уже не зупинити.

У жовтих стернях нишпорять вітри,

в повітрі грають ясеновим листом...

Хоч як не жаль, але відходить літо -

адже усе в природі до пори...

Наталя Вишневська

0 коментарі:

Дописати коментар

Затока - це тепле бірюзове море, широченні пляжі з білим піском і багато української символіки

серпня 25, 2017 Unknown 0 Comments

На відпочинок у Затоку Одеської області ми їхали з Полтави автобусом від туристичного агентства близько 13 годин (із зупинками). І ось коли втома від тривалого перебування в дорозі вже починала відчуватися, перед нами нарешті з'явилися великі пофарбовані в синьо-жовті кольори букви - назва містечка-курорту "Затока".

Що у Затоці на кожному кроці - українська символіка, мені запам'яталося ще з 2015 року, коли відпочивала тут уперше, тоді - в Сонячному районі. А цього року, в серпні, ми поселилися в центральному районі Затоки.

Кожен має свої запити й уподобання щодо відпочинку. Мені у Сонячному вистачало воістину прекрасного моря, плавання і живописних вечірніх пейзажів. Розваг, таких, як у центрі Затоки, в Сонячному не було. Були лише прогулянки по берегу моря або по вулиці, що йде вздовж берега. На тій вулиці, що в певній мірі компенсує відсутність у Сонячному набережної - маса торгівельних точок і кафе. На вулиці смажать шашлики, продають квас та ще багато чого.

День у Сонячному проходив у обіймах сонця і хвиль, а увечері мені більше подобалося гуляти не по багатолюдній вулиці, а вздовж лінії морського прибою. Неповторні малюнки вечірнього неба, що зливається з морем, грайливість хвиль, які з шумом набігають на босі ноги... Цим єднанням з природою Півдня можна насолоджуватися безкінечно.

Я б і досі вважала, що в Сонячному відпочивати найкраще, якби не потрапила в центр Затоки і не зрозуміла, що ось тут по-справжньому весело! І море надзвичайне - чисте, повноводе, бірюзового кольору, і набережна вздовж моря безкінечна: хочеш - іди по шовковистому піску (який тут просіюють, очищаючи від сміття), а хочеш - по твердому покриттю (мозаїчній плитці, асфальту). Чи так, чи інакше, можна, гуляючи, милуватися морем. Розваги - мало не на кожному метрі набережної: ось грають у волейбол, далі - в ігри на кмітливість. То тут, то там - часто - зустрічається тир, де відпочиваючі, які вміють влучно стріляти, виграють призи-сувеніри, влучаючи в усі мішені підряд. І діти, і дорослі, мов діти, гойдаються на гойдалках, розміщених на прибережному піску, милуючись морем. Дехто під музику, що лунає з танцювальних майданчиків, танцює на лінії прибою, часом прямо у воді, на мілині. Байдуже, що бешкетлива хвиля може хлюпнути солоної води на сукню, одягнуту для вечірньої прогулянки.

Відпочиваючі купують на набережній смачні молочні коктейлі, морозиво, інші смаколики. Навіть кавомобілі працюють, коли надворі вже сутеніє...

Відпочиваючих у Затоці дуже багато, але й простір такий, що всі можуть вільно розташуватися і не заважати іншим ні на березі, ні у воді. Берег, до речі, у час, коли всі купаються і загорають, зайнятий тільки біля води (і то завжди знайдеться вільне місце, щоб постелити покривало чи поставити лежак), а далі - вільний.

Одеська Дерибасівська і полтавська Соборності - старша і менша сестри

Кажуть, якщо, приїхавши в інше місто, ти почуваєшся там, як вдома, значить, місто тебе прийняло. Відпочиваючи в Затоці, ми, звичайно, не могли не відвідати Одесу, до якої з Затоки 80 кілометрів. Транспорт в Одесу і назад у Затоку йде так часто, що чекати, щоб виїхати, взагалі не доводиться.

Це була наша зустріч з Одесою через рік - у 2016 році, коли відпочивали біля моря в Коблево Миколаївської області, також приїжджали туди (від Коблево до Одеси відстань ще менша, ніж від Затоки - усього 50 кілометрів).

Наша нова зустріч з Одесою була не менш приємна, ніж попередня. Тільки тоді ми гуляли по Дерибасівській надвечір, коли щільність відпочиваючих тут була максимальною - місцями навіть просто пройти було непросто. Цього ж разу приїхали сюди в першій половині дня, коли відпочиваючих на вулицях було менше: одні перебували на пляжах, інші ховалися від спеки в тіні дерев на Приморському бульварі або сиділи в кондиціонованому затишку МакДональдсів і кафе. Ми, відвідавши вже знайомі й улюблені історичні куточки Одеси, також повернули на Приморський бульвар, де нас зустріла молода одеситка, яка привітно посміхалася і роздавала перехожим синьо-жовті прапорці. Такий самий прапор, тільки великий, розвівається над найкрасивішою історичною спорудою Приморського бульвару, а поряд з українським одесити розмістили прапор Євросоюзу.

Одесу побудували французи, і це надзвичайно красиве місто на березі Чорного моря століттями зберігає європейський шарм та аристократичну вишуканість, що гармонійно поєднується з українськістю.

Як і в минулий приїзд в Одесу, нас не полишало відчуття, ніби ми вдома. Коли йшли по бруківці Дерибасівської, здавалося - це пішохідна частина полтавської вулиці Соборності. А дехто ж і казав, що центральна вулиця Полтави, Соборності - це одеська Дерибасівська в мінітюрі! Тут і бруківка, і багато схожих споруд. Зустрічалися й інші місця, що нагадали нам куточки Полтави - наприклад, красива округла площа, схожа на ту, що в Полтаві недалеко від парку "Перемога".

Одеса і Полтава, справді, схожі. Їх розрізняє масштаб і висота споруд у центрі. Ну і те, звичайно, що біля Полтави немає моря, а через Одесу не тече річка Ворскла...

Але загальна аура, практично, ідентична.

Одесити доброзичливі і привітні. Усе підкажуть, у деталях пояснять, посміхаються і самі охоче розпочинають розмову з гостями їхнього міста.

Хочеться кілька слів сказати про клімат Одеського регіону. Він на диво благодатний. Хоч це Південь, спека тут не надто дошкуляє, бо повітря насичене морською свіжістю і навколо багато зелені.

0 коментарі:

Дописати коментар

Вже відспівало літо голосне...

серпня 23, 2017 Unknown 0 Comments

Вже відспівало літо голосне...

Знічев'я вітер гілку колихне,

і струсить у траву достиглі яблука...

Пливуть у небі хмари, мов кораблики,

і сонечко обкутують ясне.

Враз різкуватим холодом війне...

Дні невблаганно котяться до осені.

Хоч ранки ще усміхнені і росяні,

вже відспівало літо голосне...

Наталія Жовнір

0 коментарі:

Дописати коментар

Контроль геосередовища має бути прозорим

серпня 23, 2017 Unknown 0 Comments

Увага до Землі, яка не прощає помилок – одна з важливих складових безпеки у видобувних галузях

Наталія Жовнір

Журналіст

Прозорість у всьому, що стосується видобутку в Україні нафти і газу, сплати податків у державний бюджет та турботи про населення територій, де йдуть роботи – дуже важлива річ. Адже успіх у цьому сприяє енергонезалежності нашої країни, а виконання соціальних програм у певній мірі компенсує незручності, які терплять люди, котрі мешкають на взятих у розробку нафтогазоносних територіях.

Про все це ми не лише говоримо – контроль за прозорістю у видобувних галузях останнім часом реально підсилився.

Але існує грань, яка часто залишається поза увагою. Заклопотані, завантажені складною роботою, люди, які керують видобутком корисних копалин, не завжди знаходять час цікавитися думкою фахівців по… землетрусах. А ті знають, до яких наслідків може призвести викачування нафти і газу з надр Землі, якщо видобувники не дбатимуть про стійкість підземного середовища.

Про небезпеку забруднення грунтів, потрапляння з підґрунтовими водами шкідливих для здоров’я людей речовин у колодязі селян у разі недотримання технологічних вимог при видобутку копалин ми часто говоримо. Екологи борються за чистоту землі й води, журналісти б’ють на сполох, якщо дізнаються, що через намагання видобувників зекономити на дорогому технологічному процесі отрута пішла в питну воду...

Але мало хто знає, що на території Полтавської області, де видобувається 40 відсотків нафти і газу по Україні, в сейсмічно не активній зоні були землетруси. Що ж спровокувало такі не типові для наших теренів явища?

Міркуваннями про це поділився старший науковий співробітник Полтавської гравіметричної обсерваторії Інституту геофізики Національної академії наук України Володимир Шляховий, коли в одному інтерв'ю у нас з ним зайшла мова про "нетипові" землетруси. Те, що він сказав, пробудило інтерес поглянути на ситуацію з точки зору науки, на розвиток якої в державі ще й досі виділяється надто мало коштів…

***

Історія видобутку природних вуглеводнів в Україні сягає вглиб століть. Уже в XVI – на початку XVII століття на Прикарпатті брали нафту через копанки (спеціальні колодязі). У XIX – на початку XX століття активно розвивалися нафтові промисли Борислава. Це описав ще Іван Франко у своїй повісті «Борислав сміється».

Наприкінці ХІХ століття для видобутку нафти почали бурити свердловини: спочатку механічним ударним способом, потім перейшли на канатний.

Час, коли люди зрозуміли, що супутній продукт нафти – газ можна використовувати для господарських потреб, став початком нової ери в енергетиці.

Сьогодні відкриття нових родовищ та розширення видобутку на тих, що вже експлуатуються, особливо актуальне: Україні, як ніколи, небхідна значна кількість власних енергоресурсів. Але в той же час необхідно більше уваги приділяти стійкості геологічного середовища, яке порушується через активний видобуток нафти і газу. Це проблема не тільки наша – вона знайома практично всьому світу. Певна робота з цієї проблеми у нас ведеться, але вона ще далеко не достатня.

Експлуатація Шебелинського газового родовища в Україні розпочата в 1956 році. Для контролю стану цього родовища заклали геодезичну мережу. Це, як розповів геофізик з досвідом Володимир Шляховий, допомогло простежити, що вже за 25 років експлуатації родовища просідання грунту тут досягло 40 сантиметрів.

При цьому швидкість опускання грунту в процесі видобутку газу збільшувалася…

- Аналогічна ситуація спостерігалася і по інших газових родовищах в Україні, - зазначив Володимир Шляховий. – Мушу сказати, що після 1988 року таких даних або більше не було, або десь вони є, але не доступні для нас.

Отже, напрошується думка, що сьогодні ситуація може бути ще гіршою. Чим же це загрожує родючим полтавським (і загалом українським) чорноземам, та й не тільки їм? І хто має "розрулювати" ситуацію?

- У першу чергу це – головний біль для самих газовидобувачів, - пояснив Володимир Шляховий. – Просідання грунтів може спровокувати зсувні процеси, розриви газопроводів. Ця проблема взагаті ще мало вивчена, - вважає науковець. Є й інші вчені, які переймається нею, але не мають ресурсів, щоб активно продовжувати вивчення побічних ефектів роботи нафтогазовидобувної галузі і впливати на стан речей.

Видобуток іде, газ викачують з-під землі, а контроль щодо наслідків, на думку фахівців по землетрусах, просіданнях та зсувах грунтів, дуже слабкий.

***

- У вересні 1996 року мені довелося побувати в Чорнухинському районі в зв’язку з провалами біля сіл Харсіки і Бондарі, - розповів Володимир Шляховий. - Там було поле, цілком придатне для землеробства, воно оброблялося. Раптом дуже швидко це поле посередині почало просідати. За рік осіло аж на три метри і перетворилося на болото. Потім з’ясували, що в тому місці видобували газ. Їздили ми туди розбиратися разом з представниками обласного управління з надзвичайних ситуацій.

Як пояснив геофізик Володимир Шляховий, при викачуванні газу створюються зони, де напруження в землі зменшується і навіть може мати протилежний знак – розтягування. Породи земної кори добре витримують тиск, але мають незначну міцність на розрив – розривних процесів не витримують.

- Цей процес дуже небезпечний для підземних газових сховищ. Для цих об’єктів напруження перемінні (то викачування, то закачування), можуть то зменшуватися, то збільшуватися, - зазначив Володимир Павлович. - У таких випадках виникає втомлюваність матеріалів і міцність порід зменшується в декілька разів. Внаслідок утворюються тріщини, тому можуть виникнути катаклізми - мікроземлетруси (локальні землетруси).

Володимир Шляховий розповів ще багато цікавого. Зокрема, що в США, штаті Невада після викачування нафти і газу в свердловину закачували воду, в результаті чого збільшилася сейсмічність.

- Цей регіон узагалі є сейсмонебезпечним, - зауважив Володимир Павлович, - так от внаслідок дій нафтогазовидобувачів частота землетрусів там збільшилася, але сила їх... зменшилася. Цей факт був узятий до уваги наукою: тепер науковці можуть стверджувати, навіть показати, що можна землетруси великої сили зменшити до менш інтенсивних, хоча й частіших.

Але то в США, в сейсмозоні (так може бути й на інших сейсмонебезпечних територіях світу). Ми ж господарською діяльністю "прививаємо" своїй землі не властиві для неї коливання. Для України провокувати землетруси, перетворювати несейсмічні регіони в сейсмічні (такі ми й без цього деінде маємо), м'яко кажучи, не корисно. Катаклізми нам можуть лише зашкодити.

- Головне правило: не порушувати природну рівновагу. При експлуатації надр технологія повинна враховувати необхідність надійного контролю геосередовища, - наголосив Володимир Шляховий.

І нагадав:

- Ми маємо сумний приклад використання недостатньо надійної технології при видобутку солі в місті Соледарі. Це сталося ще за радянських часів. У Соледарі видобували майже сорок процентів "союзної" солі (вся продуктова сіль, яка споживалася в Радянському Союзі, була вітчизняна).

Кам'яну сіль видобували на глибині до трьохсот метрів, у погоні за виконанням плану робили високі й широкі галереї. У результаті місто, яке мало майже сто тисяч населення, почало опускатися, будинки - тріщати, просідати, виникла небезпека, що все провалиться. Щоб уникнути людських жертв, людей виселили. До дій по запобіганню катастрофі підключилися геофізики, інші спеціалісти. Був розроблений метод ліквідації аварійного процесу. Під геофізичним контролем засипали шахти. Процес стабілізували, але частина споруд уже була непридатна для проживання - будинки просіли і потріскалися. Місто відбудували заново на іншій території.

Стійкість підземного середовища - дуже серйозна річ: Земля не прощає помилок, - наголосив Володимир Шляховий.

- При всіх роботах з надрами потрібен контроль, - підкреслив він. - Якщо режим робіт відповідний - не буде нічого страшного. У Соледарі, що на Півночі Донецької області, за часів Союзу використовувалася технологія без надійного контролю, це й призвело до критичної ситуації. Такі випадки не поодинокі.

Є відпрацьовані способи контролю надійності геосередовища. Але ще багато чого про процеси, що діють у Землі, нам невідомо. Тому такий необхідний контроль геодинамічних процесів і їх дослідження.

- Без досліджень не можна зробити нічого надійного, - сказав Володимир Шляховий. - Наш метод - деформаційний - придатний для контролю геодинамічних процесів як природного, так і штучного (промислового) походження.

Науковець зізнався:

- Ми маємо можливість здійснювати контроль за згаданими процесами в надрах Землі, але для цього нерідко потрібні немалі кошти і відповідне обладнання, а також бажання професіоналів відповідних галузей та владних структур працювати на безпеку регіонів.

Не можна списувати все, що здається стихійним, на природні катаклізми. Шукайте сліди людської діяльності...

Повернемося до наших "баранів"... Тобто, до розмови про місцеві землетруси

Хоча Полтавщина не належить до сейсмонебезпечних районів, геофізики вже не раз фіксували тут невеликі землетруси місцевого походження.

Старший науковий співробітник Полтавської гравіметричної обсерваторії Інституту геофізики ім. С. І. Субботіна Національної академії наук України Володимир Шляховий навів приклад: якось, кілька років тому, в обсерваторію зателефонував мешканець села Судіївки Полтавського району, котрий розповів, що о другій годині ночі вдома відчув поштовхи землетрусу. Володимир Павлович спочатку поставився до повідомлення скептично, тому що прилади, які знаходяться в будинку обсерваторії, не вказали ні на який землетрус, а незнайомець не назвав свого прізвища. Але однак науковець запросив чоловіка, який телефонував, прийти в обсерваторію, щоб детальніше обговорити пригоду, і звернувся до співробітників МНС із запитанням, чи їм нічого не відомо про подію, описану мешканцем Судіївки. Ті відповіли, що ніхто нічого не підривав – уночі це робити заборонено.

Нарешті Володимир Павлович перевірив прилад, розміщений у самому селі Судіївці – і той сейсмограф показав, що в радіусі 60 кілометрів від Полтави і в радіусі 30 кілометрів від Судіївки справді був землетрус, та ще й досить суттєвий.

- У Судіївці в нас знаходиться прилад більш широкополосний, тому він записав землетрус, який не зафіксував сейсмограф на території обсерваторії, - пояснив Володимир Шляховий (вертикальний сейсмограф однієї десятої герца не пише – частотна характеристика цього приладу така, що землетрусів, подібних «судіївському», не фіксує). – Але й той прилад, що в Судіївці, записав лише один компонент. Щоб ретельніше відслідковувати такі явища, потрібні більш досконалі прилади.

Залишається лише здогадуватися про причини землетрусу на Полтавщині, який не мав би місця бути... Ми живемо й не задумуємося про те, що відбувається навколо нас. І не знаємо, де, як кажуть, аукнеться, а де відгукнеться... Задля успіху справи, збереження довкілля і безпеки людей контроль геосередовища має бути прозорим - для всіх.