Показ дописів із міткою проза. Показати всі дописи

Екопосиденьки «Творчого ковчегу»: продовження традиції, започаткованої рік тому


Екопосиденьки «Творчого ковчегу»: продовження традиції, започаткованої рік тому

 

Перші екопосиденьки клубу «Творчий ковчег Полтава» з активістами – ековолонтерами відбулися рік тому 29 серпня і стали початком хорошої традиції щороку проводити такий клубний захід у серпні, а весь рік спільно дбати про чисте здорове довкілля.

Заглянемо у фотоархів минулорічного серпня і згадаємо, як координатор проєкту "Екоцінності" у Volunteer Community Poltava Ірина Коноз та екоактивісти Андрій Хитрий і Людмила Теймуразян розповідали учасникам "Творчого ковчегу" про збереження екології простими і ефективними методами. Вони ділилися власним досвідом щодо сортування сміття, радили носити з собою стакани для кави й інших напоїв багаторазового використання, а для покупок - екоторбинки, не купувати зайвого одягу тощо. Пані Ірина використовувала при розповіді наочний матеріал.

Ековолонтери зустріли з боку «ковчегівців» абсолютне розуміння: виявилося, що в творчому колі зібралися однодумці. Поет Олег Шапошніков, зокрема, заявив, що відтепер назавжди забуде про чай у пакетиках і заварюватиме лише «розсипний» у заварнику (до речі, після того він, як і багато інших учасників клубу, приходить на творчі посиденьки в кав’ярню зі своїм багаторазовим стаканом для кави).



Всі разом обговорили плани на майбутнє - що ми здатні зробити для збереження природи, як можуть поети, митці, музиканти своєю творчістю вплинути на суспільну екосвідомість.

 Друга частина засідання клубу "Творчий ковчег Полтава" була літературно-мистецькою: учасники читали вірші та прозові замальовки, обговорювали почуте, ділилися творчими планами, грали на гітарі й виконували пісні.

А нещодавно, в серпні 2021 року, на літньому майданчику Мистецької кав’ярні «Сто доріг» відбулися нові  екопосиденьки клубу "Творчий ковчег Полтава".

Відома письменниця Галина Пустовгар спеціально підготувала для екопосиденьок вірші на екологічну тему. Молода художниця Оля Лях представила свої роботи: квітковий розпис на старих грамплатівках і картини філософського змісту, які розповідають, насамперед, про екологію душі. Гарними віршами порадували друзів знані поети Інна Снарська, Світлана Оленець, Юлія Стиркіна, Олег Шапошніков. І я прочитала кілька своїх віршів, у яких ідеться про природу, екологію, зміни пір року і ті емоції, які ці зміни викликають у людській душі. Навіть свій новий вірш про Париж я читала на цих екопосиденьках не випадково, бо й у цьому вірші присутній екологічний аспект.




Добре відома серед полтавських бардів Людмила Костенко виконала під гітару пісні на вірші полтавських авторів, а відома майстриня Світлана Олійник роздала учасникам заходу на символічних листочках дерева (зроблених нею з екологічного матеріалу) еко-поради і побажання та почастувала всіх смачними цукерками з горішками, виготовленими в Полтаві.

Оля Лях запросила всіх на відкриття своєї виставки в цій кав’ярні, яке очікувалося, і розповіла, що вже майже завершує роботу над новою картиною. То буде велика картина на тему, що стосується екології, зокрема проблем, пов’язаних з Макухівським сміттєзвалищем.




Можливо, Оля представить готову картину на одному з заходів, які проводитимуться в Полтаві у Всесвітній День Прибирання 18 вересня.

Координатор клубу "Творчий ковчег Полтава" Наталія Жовнір

Відігріте крило



На небі громадилися сірі хмари, вітер вдаряв різкими поривами у вікна хат, з завиванням гнав вулицями залишки торішнього листя. І лише за селом його натиск розбивався об стіну густого лісу. Селяни розчаровано поглядали на небо, бо дуже чекали сонечка. Скучили за ним, поки пережили довгу й холодну зиму. Але золотаве барилося. Уже аж не вірилося, що колись вона нарешті прийде, та весна.

У суботу вранці Василина вийшла на ганок і завмерла, зворушена несподіваним видовищем: низько попід хмарами летів у бік села журавлиний ключ. Стежила, мов зачарована, за чітким ключем, милувалася струнким летом птахів. Уже й голоси пташині стало чути. Ось ключ уже над її подвір’ям, і вона чітко бачить стомленого вожака, який важко змахує крилами… Опам’яталася Василина тільки коли журавлі були вже за селом. Спохопилася, коли ключ розтав удалині: їй треба було поспішати на поїзд, а вона ще не спакувала гостинці родичам.

Пакувала сумку, а в душі тішилася: хоробрі журавлі, не злякалися холоду!

До станції Василина пішла луками, навпростець. Крізь пасма сухої минулорічної трави проглядала покрита памороззю зелень, під тонкими залишками криги  тьмяніли озерця. І раптом… Жінка аж у долоні сплеснула: прямо перед нею на холодній землі лежав журавель. Очі подорожуючої спинилися на незугарно підім’ятому, колись раніше, очевидно, пораненому крилі, яке занадто стомилося у польоті...

-                      Що ж мені з тобою робити? – забідкалася Василина.

«Залишу так – якийсь звір підбере чи й просто захолоне птах і загине. Доведеться повернутися», - вирішила жінка.

Вона принесла птаха в хату, постелила в кутку ряднину, на якій розмістила непроханого гостя, поставила йому води, їжі та й залишила самого. Проігнорувати запрошення в гості до родичів не могла: привід був серйозний, сімейне свято... Тому Василина знову подалася на станцію, щоб хоч на наступний поїзд устигнути. Приїхати з запізненням краще, ніж зовсім не завітати...

У родичів Василина гостювали недовго. Хоч і вмовляли її побути ще, рано вранці жінка вже зібралася в дорогу.

- У мене в хаті знайда, - пояснила.

Коли Василина зійшла з поїзда на своїй станції, обличчя їй різко остудив густий туман. Він дрібними краплинками осідав на руки, одяг… Дихати настільки перенасиченим вологою повітрям було важко - аж у спині здавило... Та жінка поспішала додому і не збавляла кроків,

Незабаром із білого молока туману виринула її хата. Василина відімкнула замок, відчинила двері, увійшла в темні сіни. Ретельно витерла об ганчірку на підлозі взуття, повернулася, щоб зачинити за собою двері, і відзначила, що туман на очах розсіюється... Коли Василина, нарешті, увійшла в кімнату, журавель, який сидів у кутку на ряднині, звівся на ноги й подибав їй назустріч. Підійшов і, ніби дякуючи за порятунок, ткнувся дзьобом у її долоні.

-                      Та ти зовсім ручний! – здивувалася Василина.  Тебе, видно, вже рятували від загибелі добрі люди!

Птах покивав головою, розправив відігріте крило - ніби повідомив, що вже оклигав, підбадьорився й готовий покинути гостинну оселю. Обійшов господиню і подибав далі,до дверей. Зупинився біля порога, повернув голову набік і глянув на господарку розумним оком. Василина відчинила двері, і журавель вийшов на подвір’я. Туман уже майже розсіявся. Птах пройшов кілька метрів, потім кумедно підстрибнув, здійнявся і полетів. А Василина ще довго стояла на ганку, дивлячись услід своєму короткому гостеві.

І раптом порвалися на клоччя хмари, і вперше цієї весни на землю бризнуло щедре сонячне сяйво.


Наталія Жовнір

Біля Ворскли, в районі Левади в Полтаві...

Біля Ворскли, в районі Левади в Полтаві недільного дня відбулася виставка собак.



Сучасні імпровізації на теми "Кобзаря", технічний прогрес і слова любові


"Людина істота суспільна - але технічний прогрес робить нас відособленими, ізольованими… І це проблема"

На диво актуальні в сьогоднішніх реаліях пророчі рядки і заклики з інших епох: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!», «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод не спинить вас», «Зловиш нас сьогодні десять – завтра двадцять знов настане», «Любіть Україну, як Сонце, любіть!».  

Разом з Молодіжним аматорським театром «Анастасіс» студенти Полтавського будівельного технікуму транспортного будівництва та Державного навчального закладу «Полтавський центр професійно-технічної освіти» осягнули характер епох, у які жили і творили найбільші генії слова, вирощені українською землею: Тарас Шевченко, Іван Франко, Володимир Сосюра, Василь Симоненко та інші. Засобами виразного читання провели  паралель із сьогоденням:

 «Хіба я можу спокійним бути, коли навколо – вістря пожеж?».

Полілог між молодими людьми відбувся в полтавській міській бібліотеці-філії №5. Під час віртуальної подорожі в часі під назвою «Народознавча криниця» керівник Молодіжного аматорського театру «Анастасіс» Тарас Духовний представив учасників зразкового театрального колективу масових видовищ, що діє при Малій академії мистецтв імені Раїси Кириченко.

Тарас і його друзі вели зі студентами серйозну розмову про роль рідної мови й української книжки в нашому житті, а також  про те, як важливо говорити одне одному слова любові.

Випускники Малої академії мистецтв Костянтин Павлюченко та Альона Кадюк, які часто здобували перемоги у всеукраїнських і міжнародних конкурсах, майстерно декламували вірші Тараса Шевченка. Названий Пророком, ще в свою епоху Тарас Григорович заримував попередження нащадкам про те, що, власне, й відбувається сьогодні...

Аматори ознайомили аудиторію з сучасними імпровізаціями на мотиви «Кобзаря».

Анастасія Клименко зіграла моно-виставу, одягнувши  театральний костюм... дерева. Її героїня під дією злих чар нібито перетворилася на тополю. Дівчина-тополя під вітром у полі виглядає свого милого, в той час як він…  «на Майдані бронзовий стоїть». Це, на жаль, сьогодення.

Тарас Духовний показав студентам відеоряд про Василя Симоненка і наголосив, що поетичне слово "молодого витязя поезії" шістдесятих років минулого століття зараз особливо надихає на захист  незалежності нашої держави.

***

Заходи інтерактивного характеру, які мають в основі театралізацію і декламацію, сприяють поглибленню знань з літератури й історії, розвитку літературного мовлення, здатності до аналізу і порівняння. Ефективні ці засоби і в плані живого спілкування.

-                      Ми рідко відчуваємо любов і мало говоримо про це, - сказав Тарас Духовний. Він пов’язав проблему, яка спостерігається в соціумі, з технічним прогресом і розвитком комунікацій:

-                      Зараз технічна залежність у людей виробилася. Це вже відчувається навіть у бібліотеці: зайняті всі комп’ютери, а за книжками не завжди стоїть черга... Хоча бібліотека залишається одним з найкращих місць для спілкування. Колись ми любили зустрічатися з друзями в кафе. А зараз зайдеш у кафе поспілкуватися - а й там усі сидять з телефонами і планшетами, у вай-фай… Тим і задовольняємося. Ми стаємо чимдалі дужче відособленими, ізольованими технічним прогресом. Може, з часом взагалі перестанемо говорити одне з одним? Щось  наклацаємо на клавіатурі - і все?

Керівник молодіжного театру вважає, що за цих тривожних тенденцій бібліотека для людей є великим порятунком. Сюди можна прийти, почитати щось для душі, а не тільки те, що потрібне для навчання в школі чи ВНЗ. Тут можна взяти участь у масових заходах, а це можливість для живого спілкування.

Тарас згадав про зустріч молодих книголюбів у полтавському ТРЦ «Конкорд»:

-                      Нас кілька десятків зібралося – але на десятках усе й тримається, - резюмував.

Про роль пророчих фраз і слів любові

Людина - істота суспільна, їй дана здатність висловлювати думки і почуття.

-                      Слово любові запалює, і  ти сам гориш, коли  промовляєш його, а не тоді, коли тримаєш планшет чи  клацаєш клавішами мобільного телефону, - каже Тарас Духовний. – Слово присутнє в найрізноманітніших видах мистецтва, а в театрі особливо. Тому я обрав театр.

Усіх, хто хоче випробувати свої таланти в молодіжному творчому колективі, Тарас Духовний запросив у   «Анастасіс», зауваживши, що серед молоді в цьому театрі  іноді дебютують люди і старшого, навіть поважного віку.


Наталія Жовнір
Фото автора

Чорнобривці біля хати і в капусті

Наталія Жовнір
Фото автора

Якось задумалася: чому в полтавських селах майже скрізь на городах ростуть чорнобривці? Звернула увагу, що мешканці нашої квітучої Полтавщини саджають ці квіти і прямо під вікнами будинків. Спочатку думала - це робиться для краси, але після розмови з кількома бабусями в одному з сіл Новосанжарського району зрозуміла: не все так просто. Селянки поважного віку пояснили, що ароматичні речовини, які виділяють чорнобривці, відлякують шкідників від городини. Тому ці квіти доречно саджати, зокрема, в капусті. Тоді ніякої хімії застосовувати не треба, щоб віднадити ненаситних шкідливих комах. У сусідстві з чорнобривцями городина родить хороша й екологічно чиста.
А від фахівців з ботаніки дізналася, що чорнобривці варто саджати під вікнами будинків, як робили наші предки, тому, що квіти чорнобривців активно насичують повітря фітонцидами. Цілющі фітонциди, які виділяють чорнобривці, добре заспокоюють нервову систему.
З давніх-давен українці купали у відварі чорнобривців новонароджених хлопчиків, щоб росли дужими і сильними.
Підписатися на: Коментарі (Atom)