Показ дописів із міткою Поезія. Показати всі дописи

Екопосиденьки «Творчого ковчегу»: продовження традиції, започаткованої рік тому


Екопосиденьки «Творчого ковчегу»: продовження традиції, започаткованої рік тому

 

Перші екопосиденьки клубу «Творчий ковчег Полтава» з активістами – ековолонтерами відбулися рік тому 29 серпня і стали початком хорошої традиції щороку проводити такий клубний захід у серпні, а весь рік спільно дбати про чисте здорове довкілля.

Заглянемо у фотоархів минулорічного серпня і згадаємо, як координатор проєкту "Екоцінності" у Volunteer Community Poltava Ірина Коноз та екоактивісти Андрій Хитрий і Людмила Теймуразян розповідали учасникам "Творчого ковчегу" про збереження екології простими і ефективними методами. Вони ділилися власним досвідом щодо сортування сміття, радили носити з собою стакани для кави й інших напоїв багаторазового використання, а для покупок - екоторбинки, не купувати зайвого одягу тощо. Пані Ірина використовувала при розповіді наочний матеріал.

Ековолонтери зустріли з боку «ковчегівців» абсолютне розуміння: виявилося, що в творчому колі зібралися однодумці. Поет Олег Шапошніков, зокрема, заявив, що відтепер назавжди забуде про чай у пакетиках і заварюватиме лише «розсипний» у заварнику (до речі, після того він, як і багато інших учасників клубу, приходить на творчі посиденьки в кав’ярню зі своїм багаторазовим стаканом для кави).



Всі разом обговорили плани на майбутнє - що ми здатні зробити для збереження природи, як можуть поети, митці, музиканти своєю творчістю вплинути на суспільну екосвідомість.

 Друга частина засідання клубу "Творчий ковчег Полтава" була літературно-мистецькою: учасники читали вірші та прозові замальовки, обговорювали почуте, ділилися творчими планами, грали на гітарі й виконували пісні.

А нещодавно, в серпні 2021 року, на літньому майданчику Мистецької кав’ярні «Сто доріг» відбулися нові  екопосиденьки клубу "Творчий ковчег Полтава".

Відома письменниця Галина Пустовгар спеціально підготувала для екопосиденьок вірші на екологічну тему. Молода художниця Оля Лях представила свої роботи: квітковий розпис на старих грамплатівках і картини філософського змісту, які розповідають, насамперед, про екологію душі. Гарними віршами порадували друзів знані поети Інна Снарська, Світлана Оленець, Юлія Стиркіна, Олег Шапошніков. І я прочитала кілька своїх віршів, у яких ідеться про природу, екологію, зміни пір року і ті емоції, які ці зміни викликають у людській душі. Навіть свій новий вірш про Париж я читала на цих екопосиденьках не випадково, бо й у цьому вірші присутній екологічний аспект.




Добре відома серед полтавських бардів Людмила Костенко виконала під гітару пісні на вірші полтавських авторів, а відома майстриня Світлана Олійник роздала учасникам заходу на символічних листочках дерева (зроблених нею з екологічного матеріалу) еко-поради і побажання та почастувала всіх смачними цукерками з горішками, виготовленими в Полтаві.

Оля Лях запросила всіх на відкриття своєї виставки в цій кав’ярні, яке очікувалося, і розповіла, що вже майже завершує роботу над новою картиною. То буде велика картина на тему, що стосується екології, зокрема проблем, повязаних з Макухівським сміттєзвалищем.




Можливо, Оля представить готову картину на одному з заходів, які проводитимуться в Полтаві у Всесвітній День Прибирання 18 вересня.

Координатор клубу "Творчий ковчег Полтава" Наталія Жовнір


Сучасний Сандро Боттічеллі…


Сучасний Сандро Боттічеллі…

 


Осіння акварель дощем розмита.

Природа йде у листопад, а хоче літа…

Втрачають одіж - що не день «по нитці» - клени,

А листя, що лишилося, давно вже не зелене.

 

В засмученому парку пусто й тихо.

Не дуже холодно, та це слабенька втіха.

У дзеркалах води на плиточці алей –

Пейзаж мінорний цей.

 

Жовтогаряче листя й золотаве

Летить з гілок униз, на вільні лави.

Улітку вільну лавку ще б знайти!

А зараз можеш вибирати ти.

 

Та хто затримається тут в нудний цей дощик?

Хіба фанат своєї творчості – художник.

Під парасолькою малює акварелі

З двох кольорів сучасний Сандро Боттічеллі…

 

Наталія Жовнір

 

Згаданий Сандро Боттічеллі - італійський живописець флорентійської школи, ХV-XVIстоліття.

 

 

 

 

Плюшеві сонечка жовтих кульбаб



Плюшеві сонечка жовтих кульбаб
стали пухнастими кульками білими.
В цвіті дерева... Вітер травневий
грає пелюсточками ябуневими.
Травень минає. Його так любили ми -
місяць весняний, сповнений зваб.

Вабила річка - прогрілась водичка:
видався травень спекотним наразі.
Вабили квіти, провісники літа -
маємо море духмяного цвіту...
в червень подолана фінішна стрічка -
радощі й інші на часі.

Будуть черешні зріти на вітах,
литимуть часті дощі грозові.
Ще не додивимось ми свої сни,
як  нас розбудить світанок ясний.
Буде так рано зоріти!

Роси, як перли дрібні, на траві…
З травня прямуємо в літо.
 
Наталія Жовнір
 фото автора






Вірші зі смаком кави

Вірші зі смаком кави
 

За кавою пишуться вірші зі смаком кави.
Спадає на думку за кавою дещо цікаве.
І настрій хороший смакуємо ми у хвилини,
коли в білій чашці міліє напій капучіно...

Лате розслабляє. Еспресо дарує експресію -
із ним теоретик скоріш знайде бажану версію.
Художник за кавою швидше малює картину.
Бухгалтер витримує з кавою легше рутину.

Якщо прохолода надворі і в домі не жарко,
щоб швидше зігрітись, включаємо ми кавоварку.
Дилема стоїть? Запитання якісь нелегкі?
Напій чудодійний приверне потрібні думки.

Погода на голову тисне чи бурі магнітні?
Непроханий сніг раптом випав на землю у квітні?
І в цих ситуаціях виручить якісна кава -
арабіка ніжна, як шовк, делікатна й ласкава.

Якщо творча криза прийшла на поріг твій - не бійся:
вари собі каву, і з друзями нею ділися.
Натхнення повернеться. Музи приходять у тиші.
За кавою пишуться світлі, усміхнені вірші.

Наталія Жовнір



Не стільки заради грибів...




Не стільки заради грибів - заради прогулянки в лісі
ми їдемо у вихідний туди, де сосняк молодий,
де хвоя й шишки на піску... А ось капелюшок рудий
з під гілки сосни виглядає - в голках, як у стрісі.


А далі старіший вже ліс -
із давніх часів він тут ріс.
Он там, де трава і гілки,
ховаються боровики.
Знайшла уже кілька їх я.
Аж раптом дивлюся - змія!
Скрутилася, чорна, й лежить -
та може стрибнути умить!
 


Тихенько, нечутно назад - подалі від чорної пані,
що ловить останнє тепло, і, може, й не мислить про зло,
та відреагує на рух - з нею жарти погані...
Та вже я в безпеці. Усе, "пронесло"!..

Шукаємо польські гриби.
Багато їх тут. Та якби
не та страхітлива змія -
знайшла б, мабуть, білих ще я.
 



Чимало  "зеленок", і є маслюки,
а онде яскравих "лисичок"  рядки...
Шукати грибочки цікаво. Та спинимось - вип'ємо кави.
У термосі кава гаряча. І з нами сьогодні удача.    

Нам треба не стільки грибів, скільки вражень нових...

Наталія Жовнір


Полтавська зима



Не так, звичайно, як весну і літо,
та я вже й зиму почала любити
за фантазійну снігову красу...
Така зима, як ця, бува не часто -
сріблясту радість та іскристе щастя
січневі білосніжні дні несуть.

Зима ця почалась ще в листопаді -
спочатку ми були їй і не раді,
але вона зачарувала нас
лапатим снігом, інеєм на вітах,
тим, що неначе розцвітають квіти,
лілеї білосніжні, повсякчас.

Зима казкова, лагідна й чудова.
Спливла Різдвяна седмиця святкова,
врочиста Водохреща на порі...
У тихий парк вступає синій вечір
(день ще короткий - хто ж це заперечить),
під снігом тепло сяють ліхтарі...

В ажурних шалях тішаться ялинки,
берези одягнули пелеринки...
Яка ж вона красива, ця зима!
Не без пригод - втрапляємо в замети,
та зимоньку оспівують поети,
бо в році схожої пори нема.

Не так, звичайно, як весну і літо,
та я вже й зиму почала любити...

Наталія Жовнір










Закотилося яблуко в осінь...




Закотилося яблуко в осінь.
На жоржинах засяяли роси,
мов уламки кришталю дрібні.
І щасливо, і сумно мені...
Ніби латка яскрава, між хмарами - просинь.

Осінь лагідна, щедра, багата,
не спекотна, а в міру тепла.
Виноградні грона на стеблах
манять відблиском синюватим...
То чому її не любити, чому не чекати?

Але серце ще хоче літа:
хоче з птахами в небі літати,
хоче з чайками біля моря
захід сонця красиво стрічати,
і у хвилях шукати зорі,
і сміятись, і дива чекати...
Хоче терпкості ягід незрілих,
буйноцвіття, яскравої зелені,
хоче хмарок-пір'їнок білих,
а не сірих і обважнілих,
із холодним дощем у пелені...
***
Достигає кисла антонівка,
закотилося в осінь яблуко...

Наталія Жовнір

Люблю міста красиві, кольорові...


Люблю міста красиві, кольорові -
приваблює ритм їх життя здоровий,
їх площ і парків настрої святкові,
динаміка, яскравість міст чудових.


Люблю я Київ - місто величаве,
столицю славну нашої держави.
Хрещатиком моя ходила юність,
Дніпрових хвиль не раз душа торкнулась.


В Одесі почуваюсь, як удома.
Це місто-свято, добре всім відоме.
Одеса чарівна, привітна, мила.
Тут моря синь дарує серцю крила...


Обожнюю я Харків - місто-мрію,
яке науку і культуру сіє,
архітектурну велич, море цвіту
являє це прекрасне місто світу.



Люблю міста потужні і великі,
веселі, голосні, багатоликі.
Але однак Полтава найрідніша.
Тут всюди зелень, затишок і тиша...


Полтава - місто древнє, історичне,
вкраїнське духом і патріотичне,
завжди гостинне, щире і відкрите…
Окрім всього, тут просто й зручно жити.

Люблю міста...


Наталія Жовнір

Дівчина в сукні бузковій


 

 
Ранок такий кольоровий -
той, що омріяв поет...
Дівчина в сукні бузковій
з квітів складає букет.
 
Йде у красивій обнові
по молодому садку
дівчина в сукні шовковій
поміж кущами бузку...
 
Їй посміхається небо,
птахи дарують пісні...
Квіти оті не для себе,
а на утіху рідні.
 
Буде гостей повна хата
цього весняного дня.
Свято сім'ї святкувати
дружна збереться рідня...
 
Дівчина в сукні бузковій,
очі блакитні, ясні...
Йде по доріжці садовій,
щиро радіє весні.
 
Наталія Жовнір

 

 

 

 

 

 

 

Весняні сни


Спливає день на човнику весни,
Поволі час тече вперед, у літо...
І зорі виграють, як самоцвіти,
Навіюючи найсолодші сни.


Хай навіть снам не збутись чарівним,
Та радісну несуть вони тривогу,
Дають снаги на мрію, на дорогу.
Як у дитинстві, щиро вірю їм.
Спливає день на човнику весни,
М'який і теплий голубіє вечір.
На ганку підберу перо лелече -
В польоті птах з крила його зронив.



Маленькі радощі - чи ж не вони
Складають щастя, прикрашають будні,
Миттєвості дарують незабутні?
Спливає день на човнику весни...  
Наталія Жовнір


Кличу весну - а приходить зима...


 
 

Кличу весну - а приходить зима.

Відійшовши ледь-ледь від порога,

повертається знову і знову...

Так глузує зима над чеканням моїм.

Що я їй відповім?

 

Ця затята зима добивається, бачу, відмови

від бажання діждатись весни.

Сповиває наш край в білі сни,

холодами настуджує душу...

Що сказати їй мушу?

 

Розмірковую. Жаль проганяю. Мудрую:

не вступаю в конфлікт із зимою - її ігнорую.

Добігає кінця перший місяць весни,

Сонцем ще не зігрітий...

Може, ми "стрибнемо" із зими прямо в літо?

Сплять бруньки на деревах. Гойдає в колисці їх вітер.

Спить промерзла земля, навіть променем ще не зігріта.

Вкотре чайник кипить, золотаве кружальце лимона

трішки сонця дарує... І радує чашка червона,

аж по вінця напою гарячого повна.

 

Жду весну, а приходить зима...
 

 

Наталія Жовнір

18.03.2018

 

 

 

 

Мені наснилась сонячна Італія...



 
Мені наснилась сонячна Італія...

І хоч я не Марина, а Наталія,
для мене море - як для пташки вись.
Мені наснилась сонячна Італія,
де гори вгору гордо піднеслись. 

Де синє море, тепле і прозоре,
зелені схили, екзотичні квіти,
де уночі у хвилях тонуть зорі,
щоб мореплавцям із глибин світити.
Країна див, багатої природи,
Країна сонця, танців і пісень.
У тій країні рідкісні негоди,
У тій країні свято кожен день.



... Прокинулась - а тут насправді лютий,

будильник дзвонить - аж надворі чути.

Сад за вікном іще снігами скутий,

і хочеться під ковдру - знов заснути.


Та ніч минула, й нині не субота,

слід поспішати - жде мене робота...

В автобусі упала на сидіння -

і згадую чарівне сновидіння.


О море, море - я з тобою серцем!

Чому лише наснилося усе це?


Наталія Жовнір

18.02.2018