Кличу весну - а приходить зима...
Кличу весну - а приходить зима.
Відійшовши ледь-ледь від порога,
повертається знову і знову...
Так глузує зима над чеканням моїм.
Що я їй відповім?
Ця затята зима добивається, бачу,
відмови
від бажання діждатись весни.
Сповиває наш край в білі сни,
холодами настуджує душу...
Що сказати їй мушу?
Розмірковую. Жаль проганяю. Мудрую:
не вступаю в конфлікт із зимою - її
ігнорую.
Добігає кінця перший місяць весни,
Сонцем ще не зігрітий...
Може, ми "стрибнемо" із зими
прямо в літо?
Сплять бруньки на деревах. Гойдає в
колисці їх вітер.
Спить промерзла земля, навіть променем
ще не зігріта.
Вкотре чайник кипить, золотаве кружальце
лимона
трішки сонця дарує... І радує чашка
червона,
аж по вінця напою гарячого повна.
Жду весну, а приходить зима...
Наталія Жовнір
18.03.2018
0 коментарі:
Дописати коментар