Закотилося яблуко в осінь.
На жоржинах засяяли роси,
мов уламки кришталю дрібні.
І щасливо, і сумно мені...
Ніби латка яскрава, між хмарами - просинь.

Осінь лагідна, щедра, багата,
не спекотна, а в міру тепла.
Виноградні грона на стеблах
манять відблиском синюватим...
То чому її не любити, чому не чекати?

Але серце ще хоче літа:
хоче з птахами в небі літати,
хоче з чайками біля моря
захід сонця красиво стрічати,
і у хвилях шукати зорі,
і сміятись, і дива чекати...
Хоче терпкості ягід незрілих,
буйноцвіття, яскравої зелені,
хоче хмарок-пір'їнок білих,
а не сірих і обважнілих,
із холодним дощем у пелені...
***
Достигає кисла антонівка,
закотилося в осінь яблуко...

Наталія Жовнір