Миттєвості осені...
Письменник зібрав дивовижну колекцію шахових фігур
Наталія Жовнір
Журналіст
Фото автора
Багато людей захоплюється
колекціонуванням чогось, що цікаве і до душі. Але однак ми часто дивуємося,
коли дізнаємося про чиїсь незвичайні колекції. Хоча майже кожен якщо й не
колекціонує нічого наразі, може пригадати, що колись щось таке збирав: значки
чи старі монети, марки чи листівки. Я, наприклад, у студентські роки
колекціонувала портрети і книги улюбленого поета. Щоправда, це захоплення
тривало всього кілька років - потім я роздарувала зібране друзям (портрети були
на дереві, чеканці і т. д.). Собі залишила один збірник віршів і одну мініатюру
- портретне зображення, та й ця мініатюра потім десь поділася.
Але є колекціонери, чиї захоплення
серйозні й постійні, які дбайливо зберігають свої колекції і не розстаються з
ними.
Член Національної спілки
письменників України Володимир Карпенко, чиї книги найчастіше беруть читати в
центральній бібліотеці міста Полтави (його твори взагалі не затримуються на
полицях - як тільки одні читачі їх здали, інші відразу ж забрали), автор чи не
єдиного в Україні багатотомного роману-епопеї "Амба", який виходив
російською мовою, а потім був перекладений автором на українську, Володимир
Карпенко зібрав колекцію мінералів і шахових фігур. Особливий інтерес являють шахи.
Володимир Пилипович свого часу захоплювався цією грою, брав участь у турнірах і
чемпіонатах, здобував перемоги. Потім зрозумів, що це забирає надто багато
часу, потрібного йому для написання книг (книги у Володимира Карпенка серйозні,
солідні, філософського змісту, з аналізом історії і сучасного стану
суспільства), і залишив ряди активних учасників шахових змагань.
Але шахові фігури колекціонувати не
перестав. У його колекції є шахи, зроблені в різні часи. Здебільшого - радянського
періоду, але цікаві тим, що різні. Як ялинкові прикраси 50-х і 60-х років
суттєво відрізняються від тих, які виготовлялися у 80-ті роки, так і дизайн
шахових фігур в різні часи мав певну своєрідність. Не кажучи вже про
ексклюзивні випуски. І, звичайно ж, фігури різні не лише за формами, а й за розмірами.
Колекції мінералів і шахових фігур
Володимир Пилипович розмістив у серванті за склом не абияк - навіть їх
розташування несе певну філософську концепцію. Але це окрема розмова...
З певного часу колекції Володимира
Карпенка не поповнюються. Письменник, якому вже за 80, зосереджений на своїх
творчих доробках.
Напевно, скоро заплаче осінь...
Між хмарок сивих маленька просинь -
Спішать кудлаті її заткати...
Спішать кудлаті її заткати...
Напевно, скоро заплаче осінь,
Щоб від розпуки зимою стати...
Наталія Жовнір
Пожовкли, поруділи спориші...
Пожовкли, поруділи спориші,
зриває вітер листя із тополі.
Приходить осінь, і в чиїйсь душі
пробуджує недоболілі болі.
Приходить осінь, і в чиєсь життя
вливає холод смутком прив'ядання...
Така вже ця пора на сприйняття -
здається, що усе у ній останнє.
Але оманним є той стан душі,
бо буде ще цвітіння і буяння,
і соковито бризнуть спориші
з землі в нового квітня пору ранню.
Озветься серце радістю буття,
в нім оживуть і мрії, і чекання.
Ні, осінь зовсім не кінець життя,
ніщо в ній не останнє.
Наталія Жовнір
Передзим'я
Відспівали тополі своїм позолоченим листям
пісню осені пізню під музику зимних вітрів,
пеленою обкутали землю тумани імлисті
після того, як стихли акорди останніх дощів...
Захолоне земля у пронизливий час передзим'я,
скрижаніє ріка, посмутніють голодні пташки...
І найперші сніжинки на землю впадуть, як сузір'я,
ніби зронені Космосом з неба дрібні зірочки.
Наталія Жовнір
А серце знову ждатиме тепла...
Неначе літа й зовсім не було -
так швидко дні у осінь повернули...
Усе якось раптово відцвіло,
зів'яло,
похилилося, заснуло.
Сумна пора, непрохана, прийшла,
аби надовго землю остудити.
А серце знову ждатиме тепла,
і знову дні лічитиме до літа.
Наталія Жовнір
Листопадові дні
Листопадове
небо на диво блакитне і чисте -
ніби
це і не осінь, а справжній початок весни.
Я
тобі подарую букет із кленового листя -
золотавого
смутку маленький пучечок ясний.
Традиційні дощі та негоди баряться ще й досі,
хоч
давно вже у скверах затихли пташині пісні.
Листопад
у природі, та в серці сьогодні не осінь -
в
серці радість бентежна, як справжній початок весни.
Вітер
бавиться листям, що дрібно тремтить у повітрі,
осипаючись
з віт осокорів, тополь, ясенів...
Не
дошкульний, як завше, оцей листопадовий вітер -
ніби
в осінь сьогодні і він завітав із весни.
Нині
віриться в щастя. Хоч з кленів осипалось листя,
і
давно вже у скверах затихли пташині пісні,
листопадове
небо на диво блакитне і чисте -
ніби
це і не осінь, а справжній початок весни.
Листопадовий мінімалізм
«Не люблю тупо сюжетних віршів: мені хочеться кожну тему узагальнити»
У
книгарні «Полтавська книга» презентували нову поетичну збірку Галини Вовченко
Висока
патріотична громадянська поезія і етюди як у художників гармонійно поєдналися в
новій поетичній збірці відомої полтавської поетеси Галини Вовченко, яку щойно презентували
в книгарні «Полтавська книга» видавництва «Дивосвіт».
На презентацію
прийшли молоді дівчата, жінки "бальзаківського" віку і значно старші
люди. Завітали друзі по перу, у тому числі член Національної спілки
письменників України Іван Нечитайло, і працівники центральної бібліотеки міста
Полтави, які донесуть нову книгу до широкого кола читачів. З цією бібліотекою
Галина Вовченко співпрацює давно, активно; зустрічі з нею відбувалися також у
бібліотеках-філіях Полтавської МЦБС №2, №7 та ін.
Презентація
збірки під назвою «П’ю серцем кожну днину» проходила на фоні виставки світлин Галини
Вовченко - вона ще й фотохудожник, інших
її книжок, фотопоетичних календарів, альбомів з фотоетюдами.
-
Жовтень – найкращий
осінній місяць, на мою думку, - сказала поетеса. – Якщо я хочу поїхати кудись, вибираю
для творчої мандрівки період з другого по п’ятнадцяте жовтня. На підтвердження цих світлин маю
вірші, поетичні етюди до кожної пори року.
Поетеса читала вірші,
дякувала за привітання, вела діалог з публікою.
-
Не люблю тупо сюжетних
віршів (як я кажу). Мені хочеться кожну тему узагальнити, - зазначила Галина
Василівна. – Деякі критики радять: «Якщо ви хочете, щоб вірш був вашим – пишіть
від першої особи». Але я хочу узагальнювати.
Солістка Віра
Мотчана - учасниця багатьох камерних вечорів, масових заходів, які проходять у Полтаві,
виконала кілька пісень на слова Галини Вовченко, зокрема «Осінній вальс».
Особливу увагу
на презентації приділили поетичним етюдам з нової збірки.
-
Мої етюди трохи
незвичні, без розділових знаків. Рядочок розбивається пополам - така
технологія, - пояснювала Галина Вовченко. – Я і фотографую поезію природи, і у
віршах оспівую.
Усі етюди в збірці, на відміну від віршів, мають заголовки.
Поетеса використовує рідко вживані красиві слова, а часом, може, й власні
новотвори. Серпень, наприклад, у неї "межовик" (місяць, який
розмежовує літо і осінь). Навіть про пізню осінь, що багатьом навіює
меланхолію, Галина Вовченко зуміла написати оптимістично: етюд пізньої осені в
неї з сонячними промінчиками.
Любовної лірики
у Вовченко небагато: в новій збірці аж… три вірші про кохання. Але ці три варті
десятків примітивно написаних віршів деяких авторів. Недаремно композитори
охоче створюють музику на слова Галини Вовченко. Триває добра співпраця поетеси
з заслуженим діячем мистецтв України, полтавським композитором Володимиром
Раковським.
Нова книжка
поетеси, яку презентували в час глибокої осені, містить етюди не лише про
осінь. Кому хочеться згадати про весну, той знайде тут етюд про березень,
наприклад.
Дуже добре, що Галина
Василівна не обмежується традиційними формами віршування, а застосовує
особливі, непрості, тому надзвичайно цікаві творчі прийоми. У новій збірці
переважають її особливі етюди.
-
У моїй попередній
книжці лише трохи етюдів з’явилося
– вони випробували себе на читача, а тоді пішли "малюватися", -
сказала Галина Вовченко.
Поетесі добре
вдаються несподівані переходи, вона старається, щоб у віршах, як і картинах,
кожна «фарба», «мазок», почуття грало.
Редактори, з
якими доводилося працювати Галині Вовченко, (найчастіше це Галина Михайленко,
котра виступала на презентації) кажуть, що вона людина дуже скрупульозна,
доскіплива - усе в неї має бути бездоганно. Як і попередні, нова книжка цієї
авторки оформлена красиво та образно. Особливі вимоги Галина Вовченко завжди
має до себе щодо змісту.
-
Написані вірші я читаю
вдома вголос, щоб визначити на слух, що не так, де треба знайти слова, які
звучатимуть красивіше, - каже Галина Василівна. – Якщо треба шукати такі слова
– шукаю. У мене завжди є чорновик і "чистовочорновик", а чистовик єдиний. Книжечка – це кораблик, який
ми відпускаємо в плавання, довге чи недовге…
Підписатися на:
Коментарі (Atom)
0 коментарі:
Дописати коментар