Пожовкли, поруділи спориші...
Пожовкли, поруділи спориші,
зриває вітер листя із тополі.
Приходить осінь, і в чиїйсь душі
пробуджує недоболілі болі.
Приходить осінь, і в чиєсь життя
вливає холод смутком прив'ядання...
Така вже ця пора на сприйняття -
здається, що усе у ній останнє.
Але оманним є той стан душі,
бо буде ще цвітіння і буяння,
і соковито бризнуть спориші
з землі в нового квітня пору ранню.
Озветься серце радістю буття,
в нім оживуть і мрії, і чекання.
Ні, осінь зовсім не кінець життя,
ніщо в ній не останнє.
Наталія Жовнір
0 коментарі:
Дописати коментар